Давайте трохи пофантазуємо… Уявіть собі, що «Новоросія» отримує гарне підкріплення від Росії і починає наступ, в якому знищує нашу армію. Європа звісно ж висловлює стурбованість. Бійці «АТО» автоматично стають злочинцями (проти багатьох з нас вже заведено кримінальні справи, доречі). По всій країні встановлюють пам’ятники Путіну, «Моторолі», «Гіві», Беднову та іншим. Дніпро перейменовують в Дніпрогівінськ, Маріуполь в Гіркіно тощо. На честь лідерів «ЛДНР» називають вулиці… Порошенко стає почесним академіком торгової академії, як колись Грушевський потрапив в НАН… Років через 10 вони влаштовують тотальний голодомор і ті, що вижили, вже майже не здатні на спротив.
Трохи отямившись, блок НАТО, років через 20, починає наступ на цю «Новоросію», але через підтримку Росії програє. В цій війні «новороси» насильно призивають українців в армію і, часто не даючи їм жодної зброї, посилають в бій. А за відступ їх чекає смерть від «заградотрядов» ФСБ. Через це гинуть мільйони наших співвітчизників.
Ті атовці, що воювали в 2014-2017 рр. і які не потрапили в концатобори Путіна, організовують повстанські загони, але, на жаль, програють. Частину їх знищують, частину відправляють в ті ж табори, а частина все ж виривається разом з відступаючими натівськими військами до Європи.
Але ще через 50 років, внаслідок краху путінської системи, Україна відновлює незалежність. Нащадки героїв АТО одразу ж намагаються знести памятники Путіну, «Гіві», «Моторолі», Гіркіну та іншим. Намагаються перейменувати вулиці та міста, названі в їхню честь, виступають за скасування «дня перемоги над НАТО»… Але основна маса населення каже що «ето же наша історія, нєльзя єйо забить!!!».
По всій країні проходять марші безсмертного батальйону «Сомалі» та «Спарти» з портретами колаборантів…
Думаєте, брєд і сюрреалізм? Зовсім ні. Цей шлях пройшли борці за незалежність 100 років тому, борці за УНР. Ми досі маємо окупаційні назви наших міст та вулиць, досі маємо пам’ятники окупантам. Ленін=Путін.
Колись полковник Євген Коновалець сказав: «У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії». На жаль, зараз це більш ніж актуально… Ті, хто не хотів відстоювати незалежність в 1918, померли від голоду в 1933.
В мене все. Але перш ніж критикувати мої слова, скажу, що в моєму роді майже всі загинули або в лавах Червоної армії на не своїй війні, або в сталінських концатаборах, або з голоду.
Я не хочу повторення цього для своїх дітей, я не святкую 9-те травня! Я сумую в цей день. Це день жалоби.

Олександр Животовський