Всеросійська надзвичайна комісія (ВНК) з боротьби з контрреволюцією і саботажем. Більш відома совітськомовна абревіатура – ЧК. Державно-політичний каральний орган. ВНК – проводила масові позасудові репресії за ідеологічним принципом, здійснювала масовий «червоний терор» проти антисовітських сил.

ВНК (1917–1922) змінювала назви і структуризацію: ОДПУ (1923–1934), НКВС (1934–1946) з нього було виокремлено НКДБ (1941, 1943–1946) та МВС (1946–1960, 1968–1991), від 1946 р. НКДБ перейменоване у МДБ (1946–1953), а далі у КДБ (1954–1991). Подібним же чином відбувались ротація назв республіканських підрозділів, зокрема, в УРСР. Проте, заміна вивісок не змінювала суті цієї структури. Її дії були спрямовані на захист комуністичного режиму від внутрішніх і зовнішніх політичних супротивників та опозиції, на здійснення політичних репресій, боротьбу з націоналізмом, інакомисленням і антисовітською діяльністю, вербуваннями агентури та провокаторів зі слабодухих людей, застосовуючи до них компромат, погрози та катування.

За часів СРСР протягом обох совітських окупацій 1920–1941 рр., і 1944–1991 рр. українському питанню зі сторони чекістських структур приділялась особлива увага. Колишній генерал КДБ О. Калугін відзначив: «Україна була однією з головних складових частин Радянського Союзу, і спроби відторгнути її від СРСР вважалися одним з найбільш серйозних державних злочинів. І в цьому сенсі українські націоналісти були найбільш яскравими і прямими ворогами радянської влади, і тому підлягали ліквідації. Ну і, в першу чергу, їх ватажки-провідники. Ми мали агентів. З їх допомогою знаходили антисовітські налаштованих людей. І вони підлягали ліквідації. І ця політика ніколи не змінювалася. Можливо, стала згодом більш обережною».

Звичайно ж 1991 р. не звільнив Україну від совітської окупації, це був умовний момент, який насправді ніс в собі лише перехід старої суті у дещо оновлену форму. У цей рік, з огляду на ризик втрати влади ЦК КПУ взяв курс на свою «незалежність». Воно, ЦК КПУ, погодилось з перейменуванням УРСР в Україну та використанням національно-державних атрибутів, але зберегло найголовніший елемент комуністичного режиму – совітсько-тоталітарну правову систему. Це було закріплено Законом «Про правонаступництво» від 12 вересня 1991 р., яким визначено, що Україна є правонаступницею УРСР і частково СРСР. Саме цей Закон, у правовому полі, продовжив совітську окупацію в Україні і як наслідок вектор діяльності окупаційних каральних органів, які у черговий раз лише змінили назву. КДБ УРСР став іменуватись – СБУ, а МВС УРСР – МВС України. У цих структур відбулась лише корекція завдання – з недопущення повстання української державності до подальшого збереження совітсько-тоталітарної системи у формально існуючій Україні. Як і за часів СРСР, вістря удару органів тоталітарної системи залишилось спрямованим проти антисовітсько налаштованих кіл суспільства.

Перша серйозна перевірка на міцність совітських каральних органів в Україні відбулася у 2004 р. Проте, найбільш напружений період боротьби з патріотичними та антисовітськими елементами суспільства для СБУ і МВСУ розпочався з кінця 2013 р. Суспільні маси відчули силу протестного руху.

Проте, органи передбачили розвиток подій і харизматичні ідейні лідери були ув’язнені за сфальсифікованими справами. Програмні завдання щодо повалення радянської системи в Україні суспільство через ідейно-політичну недозрілість не виробило. Внаслідок чого протестувальники навіть не мали гасел, а тим більше плану скоординованих дій з повалення цієї системи. Совітська система в Україні здійснила незначні рокіровки та перейменування – Януковича в Порошенка, а міліції в поліцію. Апарат управління окупованими українськими територіями був збережений разом зі структурою каральних органів створених ще за часів СРСР. На їх плечах лежить і надалі завдання знищення патріотичного потенціалу України. Не зважаючи на масштабність завдання совітська система, разом з каральними органами, змогли захистити виконавців своїх наказів, які розстрілювали на Грушевського та Інституцькій і надали їм можливість уникнути покарання.

Проте, не зупиняючись на цьому ця система використовуючи «патріотичну» риторику, заманила свідомих громадян у штучні, попередньо узгоджені з ворогом котли – Іловайськ, Донецький аеропорт, Дебальцеве та щоденно апелюючи до умов Мінської змови безкарно розстрілює руками совітсько-московських окупантів вже не одну Небесну сотню. Фронтовики, які повертаються до дому, репресуються совітськими каральними органами в тилу.

Саме ветерани війни (АТО) та патріоти попадають під жорстокі репресії каральних органів, як найбільш небезпечний антисовітських елемент. Одних вже просто вбили під різними претекстами. Найяскравіші приклади. Народний герой України Вадим Пінус (Морган), 14 лютого 2015 р. в Широкіно спалив московський танк і БТР, наступного дня ще один БТР. Загинув 4 травні того ж року у Києві підчас бою з «колишніми» беркутівцями, які полювали на нього (забрав з собою двох з них, двох поранив). Вбивці, як працівники МВС, що сумлінно виконали свій обов’язок, отримали державні нагороди. Вбивство Ярослава Бабича, розслідування, якого всіляким чином гальмується системою. Сотні і тисячі невідомих та замаскованих страт, здійснених совітськими каральними органами в Україні за останні три роки. На інших бійців, волонтерів, патріотів сфабрикували справи і посадили. Є ті справи, які перебувають в процесі фабрикації – всіх зразу не «запакуєш». А інших, за прояви державницьких ініціатив, співробітники каральних органів просто б’ють і теж отримують нагороди. А б’є хто? Наприклад Ю. Голубан. Система відзначила вірного чекіста. Дивуєтесь – зрадник. Ні, він не зраджував совітській системі. Вона що у «ДНР»/Московії, що в Україні одна і та ж. Тому вона спокійно сприймає роботу своїх співробітників і тут і там, аби нищили патріотів України. Це головне для системи. Тому беркутня спокійно їде на волю до Московії, на них «докази знайти важко». А для атовців знаходять з пальця висосаних свідків, і це є достатнім аргументом для репресії.

З огляду на це є дивним запитання деяких громадян – «чому наші МВС і СБУ фабрикують справи, займаються побиттям і вбивствами ветеранів АТО?» Та тому що це ті структури, яким ближче ФСБ, але не українське суспільство.

Прикладом може слугувати 2014 р., коли ні МВС, ні СБУ не спрацювали проти окупації Криму і Донбасу. Це сталося тому, що ця окупація несла більш класичний і відповідно, більш вигідний для працівників цих структур, системний формат. Тому що саме рішучі дії патріотів, як серед добровольців так і серед військових перешкодили розповсюдженню цього формату радянської зарази на решту території України.

У той же час, провокатори і надалі втирають у свідомість мас фантомні фантазії про реформи. Так, «реформувалась» патрульна поліція – стала більш брутально-жорстокою. Решті підрозділів, як МВС так і СБУ, непотрібні реформи – вони і так відмінно діють у світлі вимог репресивної системи.

Події останнього періоду показують, що совітська система в Україні почуває себе впевнено і безкарно. Система дає накази, а каральні органи здійснюють побиття учасників бойових дій совітсько-української війни (АТО) і патріотів.

Ціль одна – Совітська Москва разом зі своїми агентами не покинула планів комуністичного реваншу в Україні. Вона за допомогою своїх чекістських філіалів МВС і СБУ фізично нищить патріотичний потенціал України, створюючи ситуацію, при якій спротив буде чинити нікому. Саме у цьому полягає головне завдання совітських каральних органів у сучасній Україні – у знищенні патріотичного потенціалу суспільства.

Для чіткості картини наведу яскраву цитату з совітськомовної сторінки у Вікіпедії: «Чекист в широком смысле – первоначально сотрудник ЧК, далее её организаций-правопреемников, то есть сотрудник органов государственной безопасности: органов ГПУ НКВД РСФСР, органов НКВД, (НКГБ, МГБ и КГБ), ФСБ, ФСО, СВР, СБУ на Украине, КНБ в Казахстане и др.». Коментарі зайві. Лише можна додати, що враховуючи спільне походження від ЧК, та суть явища, співробітники МВС також  відносяться до чекістів.

Щодо колег сбушників з Московії – фсбешників – україномовна Вікіпедія повідомляє: «Федера́льна слу́жба безпе́ки Російської Федера́ції, (ФСБ РФ) – терористична спецслужба Російської Федерації, правонаступник КДБ. Згідно з даними Служби безпеки України, ФСБ Росії прямо причетна до військової агресії, тероризму, збройного конфлікту проти України за участі Росії в 2014 році». Якщо ФСБ правонаступник КДБ то і СБУ недалеко від того пішла, якщо взагалі пішла. Вікіпедія додає, ще «даних»: «Після окупації Криму Росією півострів покинули лише 10% (215 із 2,3 тис.) співробітників СБУ. «90% співробітників СБУ – це були або агенти ФСБ, або ті, хто «співчував» Росії», – заявив з цього приводу Сергій Пашинський». Готуючись десятиліттями до «захисту державних інтересів» силовики не лише не захистили територіальну цілісність України, але самі стали масовим колаборантським матеріалом. Можна помилятися, але імовірна статистика по іншим областям, судячи з дій чекістів, може бути такою ж невтішною.

Звичайно, не можна не помічати і поодинокі випадки присутності в лавах СБУ патріотичних громадян. Їх досвідчені чекісти використовують у переважній більшості, як провокативний матеріал. Крім того, Вікіпедія говорить, що СБУ: «має у своєму підпорядкуванні розгалужену агентурну мережу в сфері вищої освіти, в політичних партіях, рухах, об’єднаннях громадян, органах державної влади, молодіжних рухах, наукових і культурних організаціях». Хто у системі, той у системі. Як писав В. Суворов у «Акваріумі»: «вхід – рубель, вихід – два».

Чи є підстави говорити про те, що СБУ і МВС підпорядковані Москві?

Жоден з органів, який повинен був би бути (характерно для самостійних держав) підпорядкований українському суспільству, йому не підпорядкований – на окупованих територіях це неприпустимо. Протягом сторіччя вибудувана і функціонує жорстка вертикаль від Москви до Києва, а вже далі окупаційна адміністрація керує на місці. Чи хтось вважає, що це було в минулому? Як тільки маска з обличчям Януковича виїхала, то система змінилась? А може хтось чув, що маска з обличчям Порошенка хоче зламати совітську систему влади?

Інколи чути голоси про те, що мовби співробітників МВС і СБУ підставляє влада. Але, напрошується зустрічне питання – а той хто йде до МВС і СБУ не в курсі і не свідомий цього? Ні, він свідомо йде на службу окупаційній совітській владі і на боротьбу з народом. Він захищає цю владу, яка грабує і нищить суспільство.

Хоче того хто чи ні, визнає він це чи ні, але в Україні вже сторіччя тримається окупаційний совітсько-тоталітарний режим. Він час від часу змінює маски і назви, але залишається сам собою і продовжує репресії проти патріотичних кіл суспільства, які ведуть боротьбу з совітською окупаційною системою.

Репресії в Україні посилюються щодня і реалізовуються завдяки прямим спадкоємцям ЧК, якими є сучасні СБУ і МВС. Їх існування саме у такому антисуспільному, антинародному та антидержавному форматі є елементом самої совітсько-тоталітарної правової системи, яка надає правове обґрунтування їх репресивній діяльності.

Саме ця система і ці каральні органи – нащадки ЧК – несуть пряму відповідальність за сторічне нищення українського народу.

Андрій Клос