Завтра у Краковці плануються події, які за численними прогнозами можуть запустити чергову хвилю незворотніх політичних процесів в Україні. Попри наше скептичне ставлення до такої можливості саме завтра, все ж таки не можна виключати і подібних сценаріїв. Тому для нас важливо зрозуміти природу, визначити дійові сторони нинішнього політичного протистояння і виробити власне бачення і план дій у майбутніх вірогідних потрясіннях.
Необхідно чітко усвідомити, що протиборство Саакашвілі та Тимошенко, що представляють інтереси Коломойського, з кланом Порошенко і його політичними партнерами, це не більше ніж боротьба за владу і економічні ресурси між кількома олігархічними кланами, одні з яких прагнуть зберегти і посилити, а інші – повернути втрачені позиції. І не більше. Про жодні сутнісні зміни в країни, трансформацію системи чи навіть плани половинчастих реформ не йдеться.
Серед цих діючих сторін у націоналістів немає і не може бути ні союзників, ні попутників, тому вкрай небезпечно і згубно приставати, навіть частково чи тимчасово, на бік однієї зі сторін. Обидва табори є в рівній мірі ворожими інтересам Української нації. Разом з тим, якщо міжкланова боротьба запустить процеси тотального політичного протистояння в країні, націоналісти у жодному випадку не можуть залишитися в стороні. Вони мають стати третім окремим учасником в майбутніх політичних процесах. З тим щоб продумати, проголосити і здійснити свій план оздоровчих перетворень в країні.
Нинішня ситуація в дечому нагадує розстановку сил під час Зимової революції 2013–2014 років. Тоді також було дві сторони конфлікту (режим Януковича і офіційна опозиція), які не хотіли жодних системних змін, а лише ділили ресурси та впливи, і воліли мирно домовлятися між собою. Але тоді потужно заявила про себе третя, революційна, сторона протистояння – українські націоналісти, які відразу проголосили безкомпромісну мету – силове усунення режиму Януковича, яка від січня 2014 року одержала масову підтримку в українському суспільстві й врешті була реалізована.
Якщо говорити про конкретну ситуацію, що може відбутися завтра, то варто наголосити на повній політичній безвідповідальності та егоїстичності обох олігархічних таборів. У постреволюційній країні, що зазнає зовнішньої агресії, не має відбуватися жоден з запланованих сценаріїв – ні силовий прорив кордону, ні силовий розгін відповідної акції. Обидві сторони загнали себе в глухий кут авантюрною та безоглядною штовханиною за владні висоти. Жодна з цих сил не спроможна, та й не планує, здійснювати системні зміни в країні, але вони цілком здатні занурити країну в хаос. Лише в силах організованого націоналізму запобігти катастрофі, що насувається. Але для цього необхідно мати ясне бачення проблеми, усвідомлений план дій та холодну рішучість для його реалізації.
Саме зараз, з усією очевидністю, перед Україною постає проблема «оновлення еліт». Старі політичні сили цілеспрямовано тягнуть Українську державу до краху. Лише їх усунення з українського політичного поля може дати шанс на поступове оздоровлення суспільства і держави. Зрозуміло, що на їх добровільний відхід годі сподіватися, його має забезпечити самоорганізоване українське суспільство.
Тому, перше і найголовніше, що має бути запропоноване в якості основної політичної вимоги – тотальне усунення всієї скомпрометованої політичної верхівки, без огляду, в якому, владному чи опозиційному, таборах перебувають чи перебували, як окремі особи, так і цілі політичні сили. Нам потрібна не часткова люстрація, а тотальна ЕЛІМІНАЦІЯ, тобто повне оновлення українського політичного ландшафту. Юридично це має бути оформлено в якості закону щодо повної заборони займати будь-які владні чи виборні посади особам, які їх обіймали в минулому і до сьогодні.
ЕЛІМІНАЦІЯ має стати головним гаслом майбутніх політичних перетворень, і за реакцією на цю вимогу ми зможемо чітко визначити, хто справді хоче системних змін у країні, а хто лише прагне посісти місце конкурентів на тих же хлібних місцях в рамках існуючого олігархічно-корупційного режиму.

Автор: Oleg Odnorozhenko