Якщо розглядати головні підстави функціонування сучасного політичного простору України, або ширше – цілого західного світу, то можна констатувати, що за великим рахунком доба ідеологій в Європейській політиці прийшла до свого завершення. Ідеології як такі в сучасній політиці не є скільки-небудь значимим чинником. Основними гравцями офіційної політики, як в Україні, так і в інших країнах Заходу, є команди професійних політиків, що обслуговують економічні інтереси тих чи інших груп впливів, кланів, корпорацій та ін. Основний тип політика – актор та інтриган, який продає свої здібності на ринку електоральних симпатій, а згодом відпрацьовує вкладені у його політичну розкрутку фінанси. Серед подібного роду діячів проблемно знайти людину зі стійкими політичними вподобаннями, чи тим більше – світоглядними принципами. Зміни фракційної приналежності, зміна декларованих політичних поглядів – це лише те, що лежить на поверхні. Для сучасного професійного політика дотримання певних ідейно-світоглядних орієнтирів є нічим не виправданим тягарем у здійсненні успішної політичної кар’єри. Щирі політичні переконання можна іноді спостерегти серед громадських активістів, але не серед професійних політиків. Останні за великим рахунком лише паразитують на тих чи інших вподобаннях чи стереотипах певного сектору суспільства. Справжньою ж метою, як політиків так і їхніх об’єднань (партій та блоків), є обслуговування суто меркантильних інтересів працедавців (корпорацій та кланів). Звідси «аксіома» сучасної політології – «політика служка економіки». В Україні найбільшої відомості свого часу здобули донецький, дніпропетровський та київський клани, нині найбільш знаними є олігархічні клани Порошенка, Ахметова, Львочкіна–Фірташа, Коломойського. Кожне з цих угруповань перебувало і перебуває в процесі перманентного створення численних політичних проектів, що мають захищати у політичному просторі економічні інтереси відповідних олігархічних структур. В більшості країн Європи ситуація кардинально нічим не відрізняється: сформовані за економічним інтересом групи впливу формують за допомогою інститутів політичної демократії політичний простір відповідної країни. Таким чином, коли йдеться про політичну боротьбу, насправді йдеться про перерозподіл економічних ресурсів. Зрозуміло, що за таких умов відповідна політична модель буде в цілому відповідати економічній моделі олігархічного капіталізму. Коли всі питання у будь-якій сфері вирішуються виключно за допомогою грошового еквіваленту. Економіка ставиться не просто вище будь-якої складової суспільного життя, в тому числі й політики, економіка намагається замінити собою тотально все: політику, військову справу, геополітику, релігію, сімейні стосунки.
Чому нас не влаштовує така ситуація?
Якщо все продається та купується, то мораль, принципи, світогляд, ідеологія стають «не потрібними пережитками». В економоцентричному світі «зайвими» є сім’я, релігія, соціальні зв’язки, національна ідентичність. Не просто зайвими – для глобального суспільства споживання всі ці речі є прямою перешкодою на шляху реалізації економічних інтересів «великих гравців». Зрозуміло, що у кінцевому рахунку спроби замінити суто економічним еквівалентом всі прояви людського життя, ведуть до тотальної атомізації суспільства та краху Західної цивілізації.
Для подолання подібного стану речей, який логічно випливає з економіцистичного погляду на життя, коли економікою вимірюється все, необхідно запропонувати не просто певну альтернативу в рамках цієї ж моделі світосприйняття. Подібні альтернативи, що насправді є імітаціями, подають різні протидіючі одні одним групи сучасного політикуму – соціал-демократи протистоять лібералам, соціалісти – консерваторам та ін. Насправді всі ці політичні течії перебувають в рамках все тієї ж економоцентричної моделі. Так чи інакше вони всі дивляться на політику, як засіб вирішення певних економічних інтересів.
Якщо політична сила хоче кардинально змінити стан речей, стратегію розвитку країни, або ширше – Європейської цивілізації, то вона має подивитися на глибинні основи нині існуючої системи і запропонувати реальну, а не імітаційну альтернативу.
Наша найбільша кардинальна відмінність від сучасного політикуму полягає в тому, що ми дивимося на світ ідеалістично. Наші підходи, оцінка першопричин суспільних явищ і процесів, бачення щодо їх розвитку, ставлення до тих чи інших подій, все це випливає з ідеалістичного, а не матеріалістичного, світобачення. Зрозуміло, ми не заперечуємо значення економіки, чи якихось інших речей, що пов’язані з матеріальним світом. Але останній у нашому світосприйнятті займає роль підрядного щодо ідеального. Іншими словами – ідейно-світоглядні мотиви мають передувати матеріалістичним (в тому числі й економічним) розрахункам.
Наша ідеологія революційна в своїй суті, тому що вона ламає теперішнє світосприйняття. Ми говоримо про те, що є речі які не можна вимірювати економічним еквівалентом. Є речі, які не можна купити чи продати. Є певні людські переконання, які абсолютно не вкладаються в канву економічних товарно-грошових відносин. Сім’я, релігія, національні почуття, відданість державі, патріотичний обов’язок, це ті речі, які не мають економічного еквіваленту. Відповідно, на цій основі ми і будуємо всі інші речі в площині практичної політики. Тобто, якщо ми виходимо з ідеалістичних уявлень про природу людини та суспільства, то і наша політична модель будується з врахуванням пріоритетного значення для життя та розвитку суспільства саме ідеалістичного світогляду, альтруїстичних мотивів, гідної поведінки, почуття обов’язку, здорової ієрархії та ін.
Це дотримання та плекання, від базового побутового рівня і до сфери вищої державної політики, – традиційних, релігійних, сімейних цінностей, почуття національної ідентичності, прагнення свободи та здатності до самоорганізації, органічного співвідношення прав і обов’язків, індивідуалізму та ієрархічності, саморозвитку і самодисципліни тощо. Всього того, що супроводжувало європейську історію протягом тисячоліть. Того, що зробило європейську людину творцем цивілізації. Того, що зараз економоцентрична система намагається зруйнувати до фундаменту. Відповідно ми протистоїмо не просто окремим елементам цієї системи. Ми прагнемо не просто зміни політичного устрою чи механізмів перерозподілу ресурсів. Все це має відбутися, але лише як наслідок. Корінна необхідність – це зміна старого світогляду та світосприйняття людей на іншу опцію світу, себе, економіки, політики, держави, нації та ін., в основі якої знаходитиметься ідеалістичний світогляд.
Оцінку людей, речей та явищ з точки зору меркантильних міркувань (економічного еквіваленту, переконання, що «все продається і все купується», відповідно – «все має свою ціну») має замінити оцінка за традиційною європейською шкалою – «Що є добре? а що є погано?». Економічні розрахунки мають залишитися в сфері економіки. Натомість, політика є сферою панування ідейно-світоглядних принципів. Власне, останні маємо використовувати як універсальне мірило для оцінки політиків, політичних подій та явищ.
Висока планка дотримання моральних та світоглядних цінностей в політиці апріорі впливає на підвищення загального рівня суспільства. Власне в цьому полягає політична альтернатива нинішній системі. Суспільство має усвідомлювати, що воно прямо зацікавлене в існуванні політичної системи за якої формування влади відбуватиметься за морально-вольовими та ідеалістично-альтруїстичними якостями, а не як нині – за меркантильним розрахунком та популістською грою на публіку.
Наше завдання на просвітницькому етапі нашої роботи з суспільством – донести останньому, що нормальний політик – це в першу чергу людина жертовна, віддана, яка працює в інтересах загального блага. Ми орієнтуємося самі та орієнтуємо інших на ті зразки видатних політиків Античності, Середньовіччя, чи Нового часу, які понад усе ставили інтереси цілого суспільства, нації, держави, жертвуючи собою. Орієнтуємося на політичну максиму наших руських князів, що «несли хрест за всю землю Руську». Планка «яким має бути політик?» повинна бути піднята саме до такого рівня. Політика – це полігон діяльності людей з альтруїстичними мотивами і вчинками та ідеалістичними прагненнями.
Революційна боротьба проти нинішньої системи має починатися з ідейно-світоглядного переосмислення. Існуючі політичні доктрини, на яких базується ця система, всі без виключення є породженням матеріалістичного світогляду. Все чим вони переймаються це – регулювання економіки та розподіл економічних ресурсів. Наша ідеологічна доктрина кардинально відрізняється від них саме тим, що має в своїй основі ідеалістичне світосприйняття. Нація є для нас найбільшою цінністю. На цьому ґрунтується наш світогляд. Все інше, що виростає з цього зерна, є лише логічним продовженням нашої стрижневої ідеї. «Ми є господарями свого першого кроку, і невільниками всіх своїх наступних». Політичні доктрини та рухи, що протистоять нам, всі ці ліберали і консерватори, соціалісти і соціал-демократи, анархісти і комуністи, республіканці і демократи, зробили свій перший крок в одному напрямі – матеріалістичного світогляду. Світогляд в основі якого лежить оцінка матеріального світу як основного. Як найбільш цінного. І відповідно все інше – спроби застосування грошового еквіваленту, щодо явищ, які за визначенням такого не мають, домінування економіки в усіх сферах життя суспільства, меркантильні розрахунки в політиці, релігії, мистецтві, сімейних стосунках – виростає з цього першого кроку. Якщо ми говоримо, що нашою основою, нашим першим кроком є Ідея Нації, ідеалістичне сприйняття нації як кровно-духовної спільноти, то далі виростає все інше – націократичний політичний лад, збереження ідентичності, солідарне суспільство, соціальна справедливість, традиційні цінності, якісна ієрархія і самодисципліна, принцип особистої відповідальності, прагнення самовдосконалення та ін.

Доктор