Сьогодні у ЗМІ поширилась інформація про те, що голова “Укрзалізниці” поляк Войцех Балчун подав у відставку через особисті обставини. Про це повідомив на засіданні уряду прем’єр-міністр Володимир Гройсман.

Відставка Балчуна не є чимось дивним та незвичним, якщо згадати попередні спроби «десантування» іноземців, що намагались реформувати пострадянський державний апарат України.  У 2014 році покращити ситуацію в країні вже намагались американка Наталія Яресько (очолювала міністерство фінансів), грузин Олександр Квіташвілі (очолював міністерство охорони здоров’я) талитовець Айварас Абромавічус (очолював міністерство економічного розвитку і торгівлі України). Також, не варто забувати і про грузинських реформаторів на трохи нижчих, але вкрай важливих посадах, таких як: Ека Згуладзе, що була першим заступником міністра внутрішніх справ, Хатія Деканоідзе, займала посаду керівника Національної поліції України, заступник міністра юстиції Гія Гецадзе, заступник генерального прокурора Давид Сакварелідзе та, звісно, колишній Голова Одеської області Міхеі́л Саакашві́лі, якого нещодавно зі скандалом позбавили українського громадянства.

Поки що боротьбу з владою продовжує на посаді виконувача обов’язків Міністра охорони здоров’я України американка українського походження Уляна Супрун, проти якої вже ведуть війну чиновники та політики, що збагачуються на закупівлях ліків. Як скоро ми будемо читати звістку про те, що і вона подала у відставку з особистих обставин?

Можна скільки завгодно сперечатись щодо доцільності залучення іноземців до управління державою. Також, можна дуже довго обговорювати професійний рівень вищезгаданих фахівців. Але якщо зазирнути у саму причину провалу – то вона тільки одна. Пострадянський державний апарат неможливо реформувати, замінивши тільки керівну ланку окремих структур. Система буде чинити неймовірний спротив, намагаючись вижити і зберегти свою специфіку, таку як повальна корумпованість, бажання наживи та абсолютна байдужість до проблем українців. Якщо людина потрапляє в таку систему ззовні, то вона має тільки два шляхи: або інтегруватись і стати її частиною, або, усвідомивши неможливість самотужки щось змінити, –  просто піти з посади. Третього не дано.