Дедалі більших обертів набирає міжнародний скандал довкола закону «Про освіту», який нещодавно прийняла Верховна Рада України. Величезне обурення викликала 7 стаття закону, у якій йдеться про мову навчання. Дослівно, це звучить так: «Особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини».

Мовне питання в Україні завжди було предметом жвавої дискусії. Проте, здебільшого вона існувала в контексті протистояння прихильників російської або української мов. Неодноразово вчинялись спроби зробити російську другою державною мовою. Проте, поки на центральному та східному фронтах лінгвістичної війни тривали баталії, всі зовсім забули про ще одного гравця, який завдав удару із заходу. А саме – угорський фактор впливу.

Що ж саме так сильно обурило наших західних сусідів, та якою є реальна ситуація на Закарпатті?

Частина Закарпатської області, що має спільний кордон з Угорщиною, має доволі цікаву культурну, етнічну та особливо мовну специфіку. Можна знайти цілі селища, в яких майже немає вивісок українською, її не чути ні на вулицях, ні в державних установах. Що стало причиною цієї проблеми? Відсутність викладання державною мовою. Наслідки вже цілком реально відображаються на ситуації в регіоні – третій рік поспіль область посідає останнє місце в Україні за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. Так, у Берегівському районі тестування з української мови провалили 63% абітурієнтів. Причому, в окремих навчальних закладах ця цифра перевищує 90 відсотків – Гатянська загальноосвітня школа – 94%, Яношівський ліцей – 92%, Варівська загальноосвітня школа – 89%. У згаданому районі 100% абітурієнтів Гатянської ЗОШ не склали іспит із Історії України. У зв’язку з цим, виникає питання: кому за 10, або 20 років буде належати південні райони Закарпаття, якщо не вжити термінових заходів для їх включення в український культурно-політичний простір? Відповідь на це питання очевидна: угорцям, які здійняли справжній скандал навколо закону, згідно з яким мовою навчання національної меншини, якою вони і є на Закарпатті, угорська може бути тільки в початкових класах, тобто – приблизно до 10 років.

Радикальні настрої активно підігріваються угорськими націоналістами з партії «Йоббік», яка нещодавно провела в Будапешті акцію за самовизначення Закарпаття. І не зважаючи на те, що її відвідало до сотні людей, це стало озвученням позиції, яка існує в угорському суспільстві. В свою чергу, більш «демократичними» методами з нами обіцяє боротись міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто, що планує поставити на саміті асоціації з Україною питання щодо порушення Угоди про асоціацію з ЄС у зв’язку з ухваленням закону про освіту. Також, Угорщина заблокувала засідання комісії «Україна-НАТО», що мало відбутись в грудні. Таким чином українцям показують, що не поступляться цим принциповим для угорців моментом.

До того ж, мовна політика Угорщини – це політика подвійних стандартів, оскільки відбувається як мадяризація не угорського населення в самій країні, так і притиснення мовних прав трудових мігрантів, що перебувають в Угорщині на заробітках та позбавлені доступу до своїх рідних мов. Також, Україна є не єдиною державою, у внутрішні справи якої втручається угорський уряд. Схожа ситуація склалась в Румунії, Словаччині та Сербії, де проживають угорські меншини.

Але чи є українські школи в Угорщині? Само собою, що немає! Проте, це анітрошки не хвилює угорський уряд. Існує всього декілька недільних шкіл при греко-католицьких церквах, де діти мають можливість вчити українську. То може варто взяти з них приклад? Звісно, в ідеалі добросусідські відносини мають будуватись на позиціях паритетності: Україна відкриває школи або класи з викладанням угорською, відповідно до кількості бажаючих нею навчатись та потреб населення, а Угорщина – так само відкриває навчальні заклади з викладанням українською. Але сподіватись на такий розвиток подій, судячи з усього, марно.

Звісно, що програмою-максимумом, якої підсвідомо прагнуть в Угорщині, є якомога більша територія, де буде відбуватись повзуча та лагідна мадяризація. Саме через це було повністю змадяризовано доволі велику українську громаду, яка проживала в Угорщині ще з середини ХІХ століття. Зараз в окремих селах, що раніше були українськими, можна побачити тільки деякі культурні та побутові звичаї, що відголоском з минулого нагадують про походження їхніх мешканців. Асиміляції сприяла, в першу чергу, мовна експансія, зокрема – переведення літургії у Греко-Католицьких церквах на угорську мову.

Кому може бути вигідним розпалювання сепаратистських настроїв та розхитування ситуації на Закарпатті? Звісно, що нашим «чудовим» сусідам зі сходу, які використовували мовне питання, як одне з основних, коли розпочиналась анексія Криму та війна на Донбасі. Не складно здогадатись, що те, що спрацювало один раз, може стати готовою інструкцією та керівництвом до дії в подальшому. Підсумовуючи зазначимо, що якщо українська дипломатія традиційно покаже свою неспроможність у вирішенні принципових та важливих питань, – не дивуйтесь, якщо за декілька років стане більше на одну область, яка прагне створити свою «народну республіку».