За весь час існування незалежної України одним з найменш популярних міністерств серед корупціонерів та олігархів було Міністерство культури. Більшості здавалось, що культура є чимось абстрактним та невідчутним, а міністр культури – людиною, що майже позбавлена впливу хоча б на щось, окрім вішалки, з якої починається театр. Та навіть при вкрай низькому фінансуванні і абсолютній байдужості чиновників, знаходилась величезна кількість ентузіастів, які, не зважаючи ні на що, намагались примножити та зберегти наше культурне надбання. Проте, як вже було сказано вище, в умовах абсолютної байдужості щодо самої культури, все ж таки деякі кола дуже сильно цікавились двома питаннями, що були у сфері впливу Мінкульту, а саме музейними цінностями і антикваріатом, та землею, на якій стояли пам’ятки культури, або яка знаходилась у «буферних зонах» історико-культурних заповідників та музейних комплексів. Про останнє і піде мова далі.
Уявімо абсолютно класичну та вже ставшу буденністю ситуацію: з’являється забудовник, якому потрібна земля під будівництво чергового елітного житлового комплексу або бізнес-центру. Звісно, що це має бути в центрі столиці. Очевидно, що історичний центр Києва, – не гумовий, він не розширюється з роками, а місця для будівництва таких великих споруд, фактично, майже немає. Проте, якщо дуже потрібно і дуже хочеться, – то можна знайти і воду на Марсі, а не те, що клаптик землі. Так і з’являється напрочуд проста, але, як виявилось, ефективна схема: будуватись на місці пам’яток культури, які штучно доводяться до аварійного стану, або ще краще – будуватись прямо на території культурних заповідників, які, зазвичай, мають так звану «буферну зону». Буферна зона – це територія, виділена заповіднику з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської або будь-якої іншої діяльності. Уявляєте, як це виглядає в очах забудовників? Цілі гектари землі, на якій нічого не будують тільки для того, аби не пошкодити якісь-там нікому не потрібні пам’ятки якоїсь-там культури!
Саме для здійснення таких вкрай шкідливих для Нації схем в Міністерстві культури України і з’явилась людина на ім’я Тамара Вікторівна Мазур, яка за дуже короткий час (мабуть, завдяки колосальним заслугам перед українською культурою) дослужилась до заступника міністра культури. Іншого пояснення, що робить на цій посаді людина, що не має жодного відношення до культури, ніколи не працювала в цьому середовищі та, звісно, не має фахової освіти, просто немає. Згадаємо декілька скандальних прикладів, які дуже легко можна перевірити просто забивши у пошуку словосполучення «Тамара Мазур корупція». Так навскидку:
https://www.obozrevatel.com/…/64350-strojmafiya-zamministra…(Будмафія: заступник міністра Мазур, хмарочоси на Мечникова і $200 тисяч),
http://nikorupciji.org/…/tajnyi-vyisokopostavlennoho-chyno…/ (Тамара Мазур в контексті призначення Єпіфанова),
https://iamir.info/45010–dom-s-romashkami-unichtozhila-zam… (Заступник Міністра культури знищила «Будинок з ромашками»),
https://life.pravda.com.ua/columns/2017/02/17/222645/ (Старі схеми нового Міністерства культури).
Найбільшого розголосу набула справа забудови на вулиці Мечникова у Києві, де замість 6-поверхової будівлі почали зводити 27-поверховий хмарочос, що призвело до того, що на стінах сусідніх будинків почали з’являтись тріщини. Проте, хіба важливе життя та безпека людей, якщо отримуєш хабар розміром 200 000 $? Питання риторичне. Другим епізодом є ще скандальніша та масштабніша забудова «Сінного ринку», де мали будувати житловий комплекс з 14-ти будинків заввишки до 22-х поверхів включно. Те, що біля забудови знаходиться понад 30 пам’яток культури, на яких вже почали з’являтись тріщини, як і в першому випадку, – нікого з чиновників не хвилює. Таких епізодів – незліченна кількість. І не тільки в Києві. Пані Тамара показує надзвичайну працездатність, і з її легкої подачі з’являються підписи на документах, що дозволяють забудову абсолютно будь-де.
Але інколи все не так просто, і схему доводиться трохи модернізовувати, що і робиться зараз з Києво-Печерським заповідником. Схема, яка вже свого часу була апробована у заповіднику «Чернігів стародавній», наступна: якщо директор заповідника, у буферній зоні якого хочуть щось збудувати, відмовляється приймати у цьому участь, то його намагаються усунути з посади, після чого призначається конкурс на обрання комісією нового директора. Комісія зривається, наприклад, через відсутність кворуму, її визнають такою, що не відбулась, і призначають на посаду директора тимчасово виконуючого обов’язки. Але ніщо не є таким постійним, як тимчасове! З часом про комісію всі забувають, і в.о. стає директором. Директором, на якого вже можна якимось чином впливати. Складно? Авжеж, та чого не зробиш заради з̶б̶е̶р̶е̶ж̶е̶н̶н̶я̶ к̶у̶л̶ь̶т̶у̶р̶и̶ грошей!
Проте, в цій ситуації все вийшло не так просто. Громадськість та колектив заповідника обурились такому свавіллю, що викликало суспільний резонанс. Незаконність дій представників Міністерства культури буде оскаржуватись в суді, куди вже подано позов, а ми наведемо декілька пунктів з закону «Про культуру», аби не мати сумнівів у нахабності та впевненості у власній безкарності людей, що позбавляють Націю культурного спадку. Перший – це вимоги до керівника закладу культури. Керівником державного чи комунального закладу культури, згідно закону, може бути особа, яка має вищу освіту, стаж роботи у сфері культури не менше трьох років, володіє державною мовою та здатна за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки. Тобто, призначення в.о. гендиректора Києво-Печерського заповідника військової особи вже не є законним! І друге: кандидатів на посаду керівника державного чи комунального закладу культури визначає конкурсна комісія за результатами відкритого та публічного конкурсного добору на зайняття цієї посади, але ніяк не саме Міністерство культури.
Звісно, прокручувати такі справи самотужки дуже складно, тут потрібна допомога. І вона у пані Тамари, звісно, є. Здебільшого – в особі її чоловіка, Янчука Артема, що за збігом обставин трудиться на посаді заступника директора Інституту законодавства України. Ось, хто з Тамарою ходить парою, весело пританцьовуючи на фоні незаконних забудов. Особливо цікавим епізодом їхнього подружнього життя є електронні декларації з дуже цікавими, як для чиновників, цифрами. Цього року пан Артем задекларував автівку вартістю 761 310 гривень. А в 2016 році в деклараціях подружжя було активів на загальну суму понад 380 тисяч доларів, це не враховуючи одного «непримітного» пункту про дохід від відчуження нерухомого майна на 6 185 157 гривень. А у декларації самої пані Тамари Мазур присутні будинок і 3 квартири загальною площею близько 500 квадратних метрів, дві автівки по 180 тисяч гривень і 141 тисяча доларів готівкою, що за курсом зараз складає понад три з половиною мільйони гривень (посилання на декларацію: https://declarations.com.ua/…/nacp_cb5f9b27-dec3-47cd-9d1c-…). Що ж, такі заможні люди однозначно будуть піклуватись про культурну спадщину та простих громадян, які, з їхньої вишини, виглядають розміром менше за мурах, життя яких нічого не варте. Тому підписи про забудови, які можуть спричинити загибель людей та нищення культурної спадщини, можна продовжувати безкарно ставити.