Вади державно-правової системи України.
Доповідь на семінарі
«Державно-правова система України: історія та сьогодення»
(29 квітня 2017 р.,
Київський національний університет
ім. Т. Г. Шевченка)

Отримавши державну незалежність 1991 р., Україна ліквідувала однопартійну систему (Компартію України у складі КПРС) і почала створювати багатопартійну (станом на 18 січня 2017 р. офіційно зареєстровано 352 партії). У цей період почав інтенсивно народжуватись новий соціальний прошарок – підприємців та промисловців. Цей прошарок з’явився ще в умовах СРСР у часи т. зв. «застою»; він визрівав у сфері тіньової економіки і незаконного, досить часто кримінального, бізнесу. З’явилася певна соціальна група людей, які займалися підприємництвом, бізнесом, фермерством, приватною торгівлею тощо. Після 1991 р., коли почалася інтенсивна, і часто неконтрольована, приватизація, це призвело, крім всього іншого, до виникнення такого соціального прошарку як олігархи, крупних підприємців і промисловців та власників приватних банків, які для захисту своїх економічних інтересів почали створювати власні політичні партії та висувати свої кандидатури до Верховної Ради України претендуючи на панування не лише в економіці, а й у політичній системі.
Україна декілька разів змінювала свою форму державного правління (державного устрою). Але незалежно від форми правління, вся діяльність вищих органів державної влади спрямована проти потреб та інтересів народу України, про що свідчить скорочення населення з понад 52 мільйонів в 1993 р. до 42 мільйонів в 2017 р. Завдання державної влади – проведення реформ і як наслідок, підвищення загального добробуту населення. Проте, за даними ООН за межею бідності проживає понад 80% українців, а на думку дієтолога Галини Анохіної низький рівень доходів не дозволяє українцям повноцінно харчуватися. Отже, хоч запрограмований перехід від державного соціалізму до ринкової економіки, більшість громадян сприйняли позитивно, але ніхто не передбачав, що цей перехід супроводжуватиметься епохою «дикого капіталізму», стихійністю, ірраціональністю, криміналізацією капіталу та іншими негативними явищами, хоча в цілому спеціалісти оцінювали, що цей етап займе приблизно 15–20 років. До того ж ніхто не погоджувався і не бажав, щоб формування ринкової економіки здійснювалося засобами антинародної політики і за рахунок українського народу.
Необхідно усвідомлювати, наразі не існує зразків та еталонів для державно-політичного і правового устрою сучасної держави. Західні країни самі опинилися в політичній безвиході й не можуть подолати систематичні кризові явища у різних сферах економічного, політичного і культурного життя. Реалізація чужого досвіду без урахування національних звичаїв, традицій і культури призводить до цілого комплексу негативних явищ в державному і суспільному житті народу, до провадження антинародної політики правлячих верхівок.
Нині ми запозичуємо на Заході старі й віджилі державно-правові концепції, шукаємо за гроші іноземних радників рецепти виходу з кризи. Подібні запозичення ведуть державу до послаблення, а в кінцевому рахунку – до втрати суверенітету. Вже нині ми відчутно залежні від політики Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзи, Російської Федерації та Міжнародного валютного фонду.
Запозичуючи досвід інших країн, необхідно вивчити історичні причини й умови виникнення тих чи інших ідей та наслідки їх реалізації. Запровадження парламентаризму та прийняття Великої хартії вольностей 1215 р. в Англії було об’єктивною необхідністю, покликаною обмежити деспотичну політику монарха. Як правова традиція та звичай ці форми правління зберігають своє значення і досі в Об’єднаному Королівстві. А, наприклад, для Швейцарії впровадження цих форм може обернутися великим лихом, оскільки там історично склалися інші форми правління.
Світовий досвід показує, що кожна держава і суспільство перебувають на різних стадіях економічного, політичного, культурного, соціального життя, кожна країна має свій державний і конституційний лад, свою систему вищих і місцевих органів державної влади, свою систему права і законодавства. Запровадження системи законів та державного устрою інших держав майже неможливо, якщо ці форми не виростають безпосередньо з самого характеру та політичної традиції народу.
За своїм характером представницькі органи державної влади мають представляти, виражати потреби та інтереси громадян, але на практиці, в умовах сучасної пострадянської України, вони не можуть цього зробити, оскільки над ними домінують партійні та егоїстичні інтереси конкретних олігархів.
Загалом, сьогодні очевидним є те, що вищі органи державної влади нездатні вивести державу і суспільство з політичної та економічної кризи, подолати корупцію і повернути анексовані території. Отже, українцям потрібна власна державно-політична модель заснована на засадах соціальної та національної справедливості. Такою моделлю може бути Націократія – альтернативна суспільна-політична доктрина і концепція державного механізму, за якою управління здійснюється через представницькі органи державної влади, організовані на основі солідарної праці всіх соціально-корисних верств Нації, як найбільш оптимальної форми людського соціуму.

магістр державного управління
Ігор Криворучко