Відповідь ідеолога Соціал-Nаціональної Асамблеї Oleg Odnorozhenko на коментар Заступника Голови партії Національний корпус Микола Кравченко щодо ефіру на “Громадському Радіо”.


Кілька зауважень, щодо коментарів Миколи Кравченка (Крука) на моє інтерв’ю на громадському радіо. Мушу наполягти – те що було сказано під час інтерв’ю це саме «констатація фактів», при тому достатньо стримана і дистильована, без входження у якісь контраверсійні деталі. Головний висновок – «націоналістичні проекти, такі як Свобода або НК, є частиною системи, з усіма випливаючими наслідками», неможливо заперечити і Крук, як видно з його тексту, цього і не пробує робити. Натомість, бачимо спробу підмінити поняття – проголосити антисистемність – безсистемністю, а включеність в систему проголосити такою собі альтернативою. Звичайно, і СНПУ (до 2003 р.) і СНА (до 2014 р. і тепер), позиціонуючи себе як антисистемні політичні сили, змагали крім повалення старої пострадянської системи також передусім до встановлення нової на засадах Націократії, а не – за «революцію заради революції» чи «популістську анархію». Круку це звичайно добре відомо, як і те що «радикалізм і антисистемність» справді були серцевиною нашої Ідеї та Чину до 2014/2015 рр., а не чимось вторинним. Можна сперечатися, наскільки конструкції цих альтернативних систем були продумані, але ніхто не може заперечити, що власне бачення, як мають виглядати механізми ліквідації старої системи і що має прийти їй навзамін у СНПУ (меншою мірою), у СНА (більшою) був і наразі є (в чому не важко переконатися, ознайомившись з програмовими документами відновленої СНА на сайті – sna.in.ua, в яких цій проблематиці приділена левова частка уваги). Тому роздуми Миколи Сергійовича про Махна чи автономів, Бакуніна чи Кропоткіна варто залишити без розгляду. Це цілком не «наша історія», ми то якраз за побудову цілком визначеної нової системи – Націократії. Натомість, ні у Свободи, ні у НК жодних подібних «обрисів майбутнього» немає в принципі, принаймні якщо аналізувати їх програмові документи та публічні виступи лідерів. В чому, приміром, полягає «альтернативна система» НК і де з нею можна ознайомитися? Відповідей на ці питання не існує. Максимум чого прагнуть і Свобода і НК і т.п., так це здійснити суто косметичний ремонт нинішньої пострадянської системи, звісно все у національно-патріотичних кольорах, а також привести до влади «партійні кадри», які на перевірку, у рамках старої системи, поводять себе так, що Янукович з Пшонкою відпочивають. Тому й виходить та сама модель – «яка багатьом людям «зі сторони» так схожа на частину цієї системи». Можна звичайно говорити про принциповість цих косметичних відмінностей між старою та «новою» системами, як свого часу Олександр Мороз говорив про «зміну системи», маючи на увазі всього лише заміну президенсько-парламентської моделі на парламеннтсько-президентську. Насправді ж – «якщо воно виглядає як качка, плаває як качка і крякає як качка, то це і є качка». Можна припустити, що у того ж Крука є особиста думка щодо всіх цих проблем (хоч роздуми на зразок «може ця система не така вже й погана?», «може саме про таку ми колись і мріяли?» «може саме таку і варто будувати?», «на певному, революційному етапі розвитку цей принцип має місце», спонукають до сумних висновків, бо про себе можу точно сказати, що про таке «щастя» я ніколи не «мріяв»), але наразі вона жодним чином не впливає, і ніколи не зможе вплинути, на «генеральну лінію» (тому що ці проблеми для будь-якої «системної» політсили є глибоко неактуальними, це ж не електоральні змагання за прихильність пенсіонерів). Те ж що Крук намагається представити як «системну роботу», то звичайно всі ці поточні політичні, виховні, спортивні та культурно-просвітницькі заходи є і правильними і необхідними. Ними завжди займалися, займаються і будуть займатися в міру сил і можливостей українські націоналісти і патріоти, в тому числі й відновлена СНА (це не є якийсь ексклюзив НК). Але чи має це пряме відношення до питання революційного повалення нинішньої системи та встановлення нової? Жодного. Якщо немає чіткого бачення як мають відбутися революційні перетворення і що має постати навзамін, то всі наші зусилля будуть закінчуватися на лютому 2014 р., коли влада лежить на вулиці, але націоналісти не знають, ні як її взяти, ні що з нею робити далі. Власне СНА шукає і дає відповіді на ці питання, і закликає це робити інших. А те, що відбувалося свого часу в СНПУ/Свободі та Азові є процесом цілком протилежним. У 2003 і 2015 рр. мені довелося спостерігати за цим впритул. На певному етапі розвитку у націоналістичної організації постає дилема – рухатися далі обраним революційним шляхом для того щоб повалити систему зовні та на її місці збудувати нову, або користуючись наявним потенціалом спробувати завоювати собі місце під сонцем в рамках існуючої. Логіка цього останнього варіанту мені цілком зрозуміла і я далекий від думки, що ті люди, які свого часу повели цим шляхом СНПУ і Азов, мали якісь нечисті наміри. Під час тривалих дискусій з прибічниками подібного шляху я міг переконатися, що вони справді щиро вірили, що ставши частиною системи, але зберігши щирість переконань, можна крок за кроком зруйнувати стару систему із середини. На моє глибоке переконання це – фундаментальна помилка. Щоб теоретично обґрунтувати, чому такий варіант неможливий варто написати розлогий матеріал, що я і планую зробити найближчим часом. Наразі, найбільш принципові моменти вже озвучені у програмовому документі «Політичні принципи та цілі СНА», який можна знайти на сайті. Але з наслідками системної адаптації для націоналістів можна наочно ознайомитися й на практиці, достатньо лише уважно придивитися до ідейно-політичної еволюції таких діячів як Андрій Парубій чи Олег Тягнибок. Шлях який наразі вибрав Азов/НК не може завершитися нічим іншим, хоч звичайно його «еволюція», на відміну від тієї ж Свободи, є ще далекою від фінішу, і наочних «практичних наслідків» варто очікувати за 2–3 роки. Микола Сергійович дещо патетично запитує чи існує «більш націоналістичний проект»? Звичайно існує, особливо враховуючи те, що такі структури як НК чи Свободу вповні націоналістичними назвати не можна. Шлях який вони обрали врешті решт веде до повної імітаційності, професійної політики та підлаштування себе під настрої електорату та поточної політичної кон’юктури. Те що ці партії наразі виглядають достатньо «успішними» ні про що не говорить – «Немає жодної різниці з якою швидкістю рухатися у неправильному напрямку». На завершення трохи справді «особистих спостережень». Цілком природньо, що Крук не сперечається з очевидним «Азов уже не той». Але дивним є висновок, що нинішній Азов є чи не на голову вище за Азов-2014. На моє «суб’єктивне» переконання все що відбулося славного і героїчного з Азовом сталося саме у 2014 – взимку 2015. Можна скільки завгодно порівнювати ТТ характеристики 2014 і 2017, але ніхто не заперечить, що саме в 2014 р. Азов був таким як і належить націоналістичній структурі – вкрай мотивованим, ідейним, жертовним, альтруїстичним, безкомпромісним. А те що тоді озброєння і підготовка бійців була гіршою (звісно не за стандартами НАТО), то це лише додає честі всім нам, що виявилися спроможними подолати всі несприятливі обставини. Так само як ніхто не заперечить, що Азов-2014 був плоть-від-плоті продовженням СНА/ПУ, і саме через це, і тільки це, виявився спроможним стати «унікальним явищем». Чи здатен нинішній НК буде породити щось подібне в разі потреби? Відповідь на це питання у кожного своя. Я думаю, що ні. Тому і долучився до відновлення структури, яка в недалекому майбутньому буде знову спроможна стати колискою героїв. Підняті тут питання є звичайно надто складними, щоб можна було сподіватися на більше ніж озвучення позицій. Тому варто було б перенести їх обговорення в більш широкий формат публічної дискусії. Вважаю, що це однозначно пішло б на користь всій національно-патріотичній спільноті. Надто давно ми не переймалися пошуком відповідей на складні питання.