Рівно 80 років тому, 5 серпня 1937-го року, наказом  народного комісаріату внутрішніх справ СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів», розпочався “великий терор”, під час якого комуністична влада закатувала, розстріляла та ув’язнила в таборах ГУЛАГу понад півтора мільйони людей.

Джерела наводять різні дані про кількість жертв «великого терору». Складність обліку полягає в тому, що якісь репресовані помирали під час катування, етапування до таборів або вже в ГУЛАГу. За даними КДБ СРСР, в 1937–1938 роках було заарештовано 1 млн 372 тис. 329 осіб, із яких понад 680(!) тисяч були розстріляні. В 1937–1938 роках у таборах померло понад 115 тисяч ув’язнених. За період «великого терору» на території України, за даними Українського Інституту Національної Пам’яті, було засуджено майже 200 тисяч осіб, із яких близько двох третин — до розстрілу. Історики пишуть про «ентузіазм», який охопив радянське суспільство в пошуках «ворогів народу». Партійний пленум зустрічав оплесками виступи про збільшення числа громадян, яких буде розстріляно. Під репресії потрапляли також сім’ї «ворогів народу», включаючи неповнолітніх дітей.

Кампанія зі знищення людей розтягнулася на довгі 15 місяців і 10 днів. В останні місяці “великого терору” почали репресовувати вже самих енкаведистів, кількість яких склала 14 тисяч осіб. А фіналом став арешт і головного виконавця масового терору – наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова та його розстріл.

Зараз надзвичайно складно уявити масштаби цієї трагедії та атмосферу того жаху, в якому були змушені жити мільйони людей, що опинились в епіцентрі побудови «комунізму», тому головне, що ми маємо зробити, – не забути безневинно вбитих і замучених жертв репресій.