8 листопада 1516 року за однією з версій народився Дмитро «Байда» Вишневецький – литовсько-український магнат, військовий та державно-політичний діяч, засновник першої Січі, що став справжньою легендою та втіленням образа козака, як майстерного і безстрашного воїна.

Дмитро Вишневецький був старшим з 4-х синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — доньки Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького.  У 1548-1549 рр. під головуванням Бернарда Претвича, Вишневецький брав участь у походах на Очаків — форпост Османської імперії. На початку 50-х pp. XVI ст. він уже був черкаським та канівським старостою й організовував відсіч турецьким нападникам, що стало його прямим обов’язком. У 1554-1555 рp. за наказом Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця нижче порогів було збудовано земляне укріплення (прототип Січі), яке стало базою для здійснення походів на Крим. Опираючись на козаків, Байда захопив Іслам-Кермен і вивіз звідти гармати. Потім, витримавши в 1557 p. у Хортицькій фортеці 24-денну облогу військ Девлет-Гірея, напав на палац самого кримського хана.

Згодом, Вишневецький розпочав зведення нової фортеці, адже Хортицький замок перед тим був зруйнований татарами. Він вирішив зводити його не на Малій Хортиці, а на Монастирському острові. Той розташовувався за дніпровськими порогами й був більше захищений від ворожих нападів. Це будівництво було перерване участю гетьмана у черговому військовому поході українського козацтва. На цей раз – до Молдавського князівства, на запрошення одного з претендентів на молдавський престол . Там, потрапивши у засідку, його малочисельний загін був розбитий, а він сам потрапив у полон і був відправлений до Туреччини. Саме там його було страчено за наказом султана.

Ось як описав смерть українського князя польський хроніст Мартин Бєльський: «Вишневецький був скинутий з башти на гак, вмурований у стіну біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Зачепившись ребром за гак, він жив у такому стані три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Одразу після смерті Байда став справжнім символом боротьби з турками й татарами, а згадки про нього миттєво розлетілись українськими землями у народних піснях та думах.