6 листопада 1855 року народився Дмитро Іванович Яворницький – історик, археолог, етнограф, дослідник запорозького козацтва, фольклорист та письменник.

Дмитро Яворницький народився 6 листопада 1855 року в селі Сонцівці Харківського повіту (нині село Борисівка Дергачівського району Харківської області) в родині дяка. З 1867 року навчався у Харківському повітовому училищі. 1877 року вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Слухав лекції Олександра Потебні та Миколи Сумцова, вільнолюбні ідеї яких справили вплив на формування світогляду Яворницького в умовах заборони царським урядом у 70—80-х роках українського слова та переслідувань українських діячів культури. По закінченні університету 1881 року був залишений як обдарований студент позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Водночас працює у 3-й Харківській чоловічій гімназії викладачем історії. З 1897 року, відмовившись від офіційно запропонованої на факультеті теми з загальної історії, починає студіювати історію Запорожжя. У 1881—1882 роках вийшла перша його праця — “Виникнення і будова Запорозького Коша”, за що його було позбавлено університетської стипендії. Здійснює експедиції по місцях Запорозької Січі. З весни 1884 року читає серію публічних лекцій під назвою “Про запорозьких козаків”, бере участь у роботі Історико-філологічного товариства разом з О.Потебнею, М.Сумцовим, Д.Багалієм, П.Єфименком.

1884 року університетське начальство за українофільство звільняє Яворницького з посади в університеті. Позбавлений засобів до існування і можливості займатися улюбленою працею, 1885 року він переїжджає до Петербурга, де знайомиться з І.Рєпіним, О.Сластьоном, Д.Мордовцевим, М.Микешиним, пише низку статей з історії Запорожжя, передмову до поеми “Гайдамаки”, що вийшла російською мовою з ілюстраціями О.Сластьона. Того ж року Яворницький стає членом Археологічного товариства, викладає історію в кількох навчальних закладах, влаштовує суботні вечори, які відвідували його земляки, письменники, художники та студентська молодь. За порадою Яворницького Ілля Рєпін починає працювати над картиною “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, користуючись матеріалами та колекцією вченого. Самого Яворницького на цій картині Рєпін зобразив писарем. Дмитро Іванович надихнув Миколу Лисенка на створення опери “Тарас Бульба”. 16 червня за політичну неблагонадійність Яворницького знову позбавлено права викладати і звільнено з роботи. 1888 року опубліковано двотомник “Запорожжя у залишках старовини і переказах народу” та “Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків”. 1891 року Яворницький повертається до Харкова в пошуках роботи, але, не знайшовши її, знову їде в Петербург.

Навесні 1892 року виходить перший том “Історії запорозьких козаків”, а невдовзі Яворницького посилають у трирічне відрядження, а фактично висилають у Середню Азію, де він працює молодшим чиновником особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі в Самарканді. 1895 року, відбувши заслання, вчений від’їжджає до Варшави, планує скласти у Варшавському університеті магістерський іспит. З 1897 року влада дозволила Яворницькому жити в Москві, де він стає приват-доцентом Московського університету. 1902 переїхав до Катеринослава, став директором Музею старожитностей Катеринославської губернії. З 1920 по 1933 рік працював в Інституті народної освіти у Катеринославі, у 1925—1929 році завідував кафедрою українознавства, був професором. З 1927 року — відповідальний керівник експедиції з виявлення старожитностей під час будівництва Дніпрогесу. До останніх днів життя завідував Дніпропетровським історичним музеєм, брав участь у численних експедиціях по місцях Запорозької Січі. Крім фундаментальної “Історії Запорозьких козаків” у трьох томах (1892—1897), написав ще понад двісті праць, присвячених здебільшого українській історії. Виступав також як поет і прозаїк, уклав “Словник української мови” (1920). Помер Дмитро Іванович Яворницький 5 серпня 1940 року. Поховано видатного вченого у Дніпропетровську, на території створеного ним музею, що носить його ім’я.

До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо: “Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини…”