5 лютого 2000 року помер Анатолій Лупиніс – легендарний український політичний та громадський діяч, політичний в’язень та поет.

Народився Анатолій Лупиніс 21 липня 1937, в селі Новоолександрівка, Красноармійський район, Донецької області, де проживали його батьки після втечі з сибірського табору. Після війни родина переїхала до Монастирищенського району Черкаської області, де у селі Сатанівка Анатолій закінчив школу із золотою медаллю.

У жовтні 1956 року за організацію студентських виступів його було заарештовано й засуджено від Київського суду до шести років ув’язнення. 1957 року за активну участь у страйку в 7 таборі з вироком за “антирадянську агітацію та пропаганду, організацію контрреволюційного саботажу дістав десять років ув’язнення. Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та у спецтаборі особливого суворого режиму № 10. Перебуваючи у Володимирські в’язниці піддаючись тортурам від режиму за те що з ним боровся, був паралізований (парапарез ніг). Цілком відбувши термін 1967 року А. Лупиніс звільняється. По двох роках лікування зміг рухатися з допомогою милиць і одразу ж вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії.

22 травня 1971 року за виступ біля пам’ятника Тарасові Шевченкові, в Києві, в день вшанування пам’яті Кобзаря, його було заарештовано КГБ. 12 років утримувався у в’язницях. Звільнився 1983 року. Одразу ж включившись у підпільну активну роботу. Лупиніс стає ініціатором створення асоціації «Зелений світ», українського Меморіалу, членом ініціативної групи зі створення Народного Фронту (пізніше Руху) України. Але зрозумівши безперспективність угодовської позиції, на котру переходили всі без винятку «перебудовчі» структури — спільно з революційною молоддю ініціює створення Української Міжпартійної Асамблеї, котру за його ж ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО.

Разом із політичною й революційною діяльністю Анатолій Лупиніс творив поезію. Його твори надихатимуть на боротьбу не одне покоління українських національних революціонерів.

Помер на 63 році життя 5 лютого 2000 року.
Похований на Байковому цвинтарі, поряд з побратимами з УНА-УНСО.

Текст взято з: http://unso.in.ua/uk/memo/anatoliy-ivanovych-lupynis

МОЯ ПОВСТАНЕ УКРАЇНА

Моїм милим дівчатам,
дбайливим помічницям,
патріоткам, Корпус Волі
Під скрес Московської руїни,
Під лицемірство каяття
Моя повстане Україна
До віковічного буття.
Кайдани, що в кремлях кувались,
На шпальтах набували дзвін,
Під фарисейський лібер-галас
Вкраїна, звівшися з колін,
Жбурне на торжище лукавих:
Діліть сувери-сувенір,
Замість точить кату топір!
Народам – Воля! Волі – Слава!
(Київ, Лук’янівська в’язниця, 20 липня 1991 року)