29 листопада 1830 року почалось Листопадове(Польське) повстання – національно-визвольне повстання поляків проти Російської імперії за відновлення незалежності Польської держави. Розпочавшись у Варшаві, воно охопило землі Королівства Польського (Царства Польського) і поширилось на Правобережну Україну та Білорусь. Польське повстання вибухнуло на хвилі європейських революцій і національних рухів, спрямованих проти домінування 3-х абсолютистських імперій на континенті – Росії, Австрії та Пруссії. Безпосередніми причинами повстання стали порушення дарованої російським імператором Олександром I Конституції Королівства Польського (1815), придушення ліберальної польської опозиції і патріотичних організацій, запровадження цензури й репресивно-поліційних порядків.

Приводом до початку повстання стало поширення чутки про відправку польського війська на придушення Лютневої революції 1830 у Франції. 29 листопада 1830 група поляків із числа патріотично налаштованої шляхти на чолі з Л.Набєляком і С.Гощинським спільно з таємним військовим товариством у школі підхорунжих напала на казарми російських військ. Унаслідок захоплення Варшавського арсеналу та стихійного озброєння міських низів і переходу на бік бунтівників частини польських військ повстання набуло масового характеру, а Варшава опинилася в руках повсталих. Вони не створили нового уряду, передавши владу Адміністративній раді Королівства. 1 грудня 1830 демократичні кола поляків утворили Патріотичне товариство на чолі з Й.Лелевелем і М.Мохнацьким, яке виступило з вимогою до Адміністративної ради Королівства домагатися повної незалежності Польщі й проведення демократичних реформ. Під його тиском, а також за підтримки патріотично налаштованих мас Варшави, Рада на початку грудня проголосила себе Тимчасовим урядом.

Керівники повстання намагались провести переговори з російським імператором Миколою I, але вони не дали результату. Патріотичне товариство 25 січня провело у Варшаві багатолюдну демонстрацію, яка примусила сейм проголосити детронізацію Миколи I з польського престолу. В ці дні вперше з’явилося звернене до всіх пригноблених Російською імперією народів гасло “За нашу і вашу свободу!” Російський уряд кинув на придушення повстання значні військові сили. На початку лютого 1831 російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала І.Дибича почали наступ на Варшаву. Однак у битвах під Сточеком (нині м. Сточек-Луковські Люблінського воєводства, Польща), Ваврем і, особливо, Грохувом (нині обидва у складі м. Варшава) повстанці зупинили наступ армії окупанта. Навесні 1831 вибухнули повстання польського населення в Литві, Білорусі й Правобереж. Україні. В українських землях польські повстанці, які були переважно шляхтичами-землевласниками, зустріли значну опозицію з боку селянства. Створені повстанські загони С.-Г.Ворцеля на Волині, К.Ружицького на Житомирщині, Б.Колишка на Поділлі й Київщині були в квітні–травні 1831 розгромлені царськими військами. 26 травня 1831 гол. польські сили під командуванням бригадного генерала Я.-З.Скшинецького зазнали поразки у битві під Остроленкою (нині місто Мазовецького воєводства, Польща).

Від травня 1831 повстання увійшло в смугу кризи: частина аристократії та шляхти почала залишати країну, сейм не затвердив навіть дуже поміркованої реформи переводу селян на грошовий чинш, чим зумовив відхід частини селянства від повстання. Зусилля Патріотичного товариства з мобілізації населення наштовхнулися на сильну опозицію консервативних сил в уряді, сеймі та війську. Політична боротьба влітку 1831 привела до заворушень варшавського населення, яке 15–16 серпня 1831 вчинило розправу з підозрюваними у зраді керівниками. Національний уряд впав, влада перейшла до рук генерала піхоти Я.-С.Круковецького, який розправився з організаторами заворушень у місті і заборонив Патріотичне товариство. Тим часом російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала І.Паскевича підійшли до Варшави й розпочали штурм міста.

Незважаючи на запеклий опір повсталих, 8 вересня (27 серпня) 1831 Варшава змушена була капітулювати. Сейм, уряд і залишки польської армії перетнули кордони Австрії та Пруссії, де були роззброєні та інтерновані. Царський уряд вдався до жорстоких репресій проти учасників повстання, скасував конституцію Королівства Польського і, одночасно, більшість ознак автономії польських земель (сейм, армію та елементи державності), запровадив воєнний стан (який тривав чверть століття).

Не зважаючи на поразку, Листопадове повстання сприяло зростанню національної самосвідомості поляків, утвердженню ідеї національної державності, поширенню демократичних настроїв, що проявилися у прагненні до здійснення соціальних реформ. Європейська громадська думка із симпатією поставилася до боротьби поляків із російським самодержавством, а польське питання від того часу ототожнювалося зі справою боротьби проти реакції й абсолютизму за свободу і демократію в Європі. Західноєвропейські країни також прийняли численну польську еміграцію.