28 жовтня 1989 року Верховна Рада України ухвалила Закон УРСР «Про мови в Українській РСР», яким українську мову проголошено державною на території України. Цей закон став першим великим здобутком національно-демократичних сил і закріпив позиції, які на той час здобули українська інтелігенція та національний рух на тернистому шляху здобуття Незалежності.

Потреба в державному статусі української мови була викликана складною мовною ситуацією, передусім звуженням сфери її функціонування у 30-80 — і рр. Питання про державний статус мови було порушено діячами культури, зокрема письменниками на зборах, пленумах і з’їзді СПУ. На установчих зборах Товариства української мови імені Т. Шевченка 9-10 жовтня 1989 (з жовтня 1991 — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка) схвалено проект Закону, що його згодом доопрацювала робоча група ВР УРСР. Проект документа було опубліковано 5 вересня 1989 для всенародного обговорення.

Закон про мови містить 6 розділів (40 статей). У ньому зазначається, що закон регулює суспільні відносини у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в держаіній, економічній, політичній і господарській сферах життя. Українська мова проголошується державною мовою в Україні. Визначаються обов’язки службових осіб щодо володіння державною мовою, правові основи охорони фондів і пам’яток мови, захисту мов і контролю за виконанням закону. Визнається вільний вибір мови навчання дітей як невід’ємне право громадян.