28 листопада 1889 – народився Павло Феофанович Шандрук, український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), автор праць з військової історії.

Від квітня 1920 р. був командиром бригади Третьої Залізної Дивізії. Після поразки визвольних змагань перебував в еміграції на військовій службі в польській армії, 1938 р. закінчив польську академію генерального штабу; у польсько-німецькій війні 1939 р. – командував польською бригадою, за що в 1965 р. став кавалером найвищої військової нагороди Польщі – ордену Virtuti Militari за героїзм.

Наприкінці 1944 р. за згодою всіх українських угруповань в еміграції очолив Український національний комітет в Німеччині, призначений його президією командувачем Української національної армії, до складу якої увійшла дивізія “Галичина” та 2-а (колишня Протитанкова бригада П. Дяченка) Українські дивізії, бригада Вільного Козацтва, окремої парашутно-десантної бригади, низки допоміжних підрозділів та зенітних батарей.

Після війни був у полоні, з якого Шандрука звільнили за клопотанням польського генерала Владислава Андерса, якого він знав ще з воєнних дій 1939 р. Із 1949 переїхав у США.

Помер 15 лютого 1979 року у віці 89 років в м. Трентон, штат Нью-Джерсі, США, де був похований на українському кладовищі Баунд-Брук.