За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас —
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну,
За її долю,
За честь і волю,
За народ!

24 листопада 1871 року народився Микола Кіндратович Вороний (літ. псевдоніми – Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Сіріус та ін.) – український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч і театрознавець. Микола Вороний народився на Катеринославщині в сім’ї ремісника. Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом – у гімназії в Ростові-на-Дону. Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т.Шевченка, театром М.Кропивницького, політичною літературою. Потрапив у поле зору поліції (арешти, обшуки) М.Вороному заборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та університетських містах.

З драгомановцем С.Єрастовим організував у Ростові-на-Дону “Українську громаду”. Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, заприязнився з І.Франком, входив до редколегії журналу “Жите і слово”, працював режисером у театрі “Руська бесіда”. З 1897 по 1900 рік – актор трупи М Кропивницького. Видав збірки віршів “Ліричні поезії” (1911), “В сяйві мрій” (1913), виступав з театрознавчими статтями. “В революцію 1917 року, – пише М.Вороний в автобіографії, – я брав дуже енергійну участь, особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро Центральної Ради), влаштовував мітинги…

Восени 1917 року став директором і режисером “Національного театру”, який відкрив своєю постановкою “Пригвожденних” В.Винниченка. “Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, – пише він в автобіографії. – Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок”. Змучений і виснажений, поет у 1920 році емігрував до Варшави (“їхав з неохотою, з мусу”), де працював “старшим аташе з правами радника” при УНР-івському уряді (для зв’язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій “За Україну” (1921). Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги “Режисер”, “Драматична примадонна”‘, мистецтвознавчу – “Пензлем і пером”.

Повернувся в Радянську Україну 1926 року. Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва, працював у ВУФКУ, в Укртеатрокіновидаві, писав статті, кіносценарії, перекладав лібрето. У цей період Вороний не вів ніякої політичної, а тим більше антидержавної, був уже людиною похилого віку. Однак і його не оминула хвиля репресій. 1934 року було розпочато попереднє слідство у справі М. К. Вороного, якому інкримінувалася «контрреволюційна діяльність». М. Вороний під час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення. З нього взяли підписку про невиїзд. Цього разу поет уникнув ув’язнення. 31 березня 1934 року Миколу Кіндратовича було засуджено до заслання у Казахстан. Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав визначити місце заслання десь ближче. Несподівано над ним зглянулися й замінили трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же термін — із забороною проживати в Україні, Білорусії, Московській та Ленінградській областях.

Отже, М. Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці. Улітку 1937 року він з’явився в с. Глиняне Піщанобрідського району на Кіровоградщині (тоді Одеської області), а восени переїхав до міста Новоукраїнка. Тут почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його збуло звільнено. Останній акт трагедії М. Вороного зафіксовано в архівній слідчій справі №3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова. Як і всіх його посправників (12 селян Глиняного та інших сіл), М. Воронового було заарештовано «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації». Обвинувачення були вигадані й неконкретні. Усім тринадцяти винесли вирок «розстріляти», який було виконано 7 червня 1938 року о 24.00. 1989 року М. Вороного, за клопотанням Спілки письменників України, було реабілітовано. Після реабілітації М. Вороного вийшли такі його книги: «Вибрані поезії», «Твори», «Театр і драма».