22 грудня 1989 року в Румунії перемогла народна революція, спрямована проти комуністичного режиму Ніколае Чаушеску, після чого до влади прийшов Фронт національного порятунку. Це було останнє падіння комуністів в країні Варшавського договору під час подій 1989 року та єдине, де насильно повалили уряд та вбили лідера.

Ніколае Чаушеску прийшов до влади в 1965 році і на момент, коли в кінці 1980-х років країни Східної Європи переживали період лібералізації, Румунія була найбільш тоталітарною і економічно відсталою країною Європи. До 70-х років з’явилися ознаки, що Чаушеску страждає прогресуючою манією величі. Пропаганда все більше і більше зображувала його богоподібним вождем нації і кожна його поява на людях супроводжуваласть відрепетированими оваціями мас. Ще більш згубним був ріст впливу дружини Чаушеску, Єлєни, що належала до вузького кола правлячої верхівки. Інші члени сім’ї Чаушеску також займали керівні пости в державі.

Початком румунської революції стали події 15 грудня, коли в Тімішоарі війська і поліція розігнали демонстрацію, що намагалась протидіяти арешту і депортації кальвіністського священника Ласло Текеша. Прихожани-угорці встали на захист пастора і невдовзі кількість мітингувальників збільшилась до декількох тисяч. Незабаром перша причина мітингу була забута, а в хід пішли антикомуністичні і антиурядові лозунги. Наступного дня, після перших репресивних акцій з боку правоохоронних органів, розпочались погроми відділень комуністичної партії. У ніч з 16 на 17 грудня в місто були введені війська і підрозділи таємної поліції «Секурітате», які використали спецтехніку, водомети, а потім, за заявами повстанців, відкрили вогонь на ураження. Точна кількість жертв залишилась невідомою.

17 грудня в столиці Румунії, Бухаресті, влада вирішила влаштувати мітинг на свою підтримку, однак під час його проведення в натовпі присутніх пролунав вибух, після чого мітинг вилився в антиурядові виступи, які переросли у зіткнення з міліцією. У місто були введені війська. У цей же день робітники Тімішоари захопили фабрики та заводи свого міста. Хвиля антиурядових виступів прокотилася по всій країні. 20 грудня Тімішоару проголосили «вільним від комунізму містом». За два дні по радіо оголосили, що міністр оборони Василе Міля покінчив життя самогубством, але практично відразу стало відомо, що він був убитий за відмову стріляти по демонстрантам. Це вбивство сколихнуло генералітет і армія перейшла на бік повстанців. Війська разом з повстанцями зайняли телецентр в Бухаресті та проголосили: «Брати румуни! Диктатура впала!».

22 грудня опівдні Чаушеску разом з дружиною, декількома соратниками та двома агентами з секурітате втік з Бухареста на гелікоптері. Однак невдовзі стало ясно, що втекти з країни не вдасться, оскільки у повітря були підняті винищувачі-перехоплювачі. В той же день подружжя Чаушеску було заарештовано військовими. У ніч з 22 на 23 грудня по всій країні почались сутички армії та повсталих зі співробітниками «Секурітате». Центром боїв стала столиця. Спецпідрозділи служби безпеки виконували наказ вже арештованого диктатора. Особливо жорстокі бої відбувались за будівлю Державної ради (яку утримували бійці секурітате) та за телецентр, де закріпились повстанці. 24 грудня супротив «Секурітате» почав поступово спадати, тому 25 грудня бої в Бухаресті майже припинились. Того ж дня Чаушеску разом з дружиною спеціальним військовим трибуналом були засуджені до смертної кари, вирок суду було виконано майже одразу. Тіла Ніколае та Єлени Чаушеску були поховані у безіменній могилі на цвинтарі Генчеу на південно-західній околиці Бухареста.