13 листопада 1803 року на 113-му році життя помер Петро Іванович Калнишевський – останній кошовий отаман Запорозької Січі, талановитий військовий діяч, багатолітній в’язень царського режиму, що був проголошений святим Православною церквою.

Датою  народження  вважається  або  1690,  або  1691  рік. Більш  конкретно можна лише сказати про місце  народження  —  це село  Пустовійтівка біля  міста  Ромни  Лубенського  полку (нині  – Сумська  область).  Він був найстаршим сином в родині. Потрапивши на  Січ,  Калнишевський  навчався  в  школі  при  січовій  церкві  та  пройшов  довгий шлях  від  джури  до  кошового  отамана. Під  час  служби  в  Війську  Запорозькому  вибирався  походним  полковником,  військовим осавулом  та  військовим  суддею. У військових осавулах Калнишевський ходив до 1761 року. В січні наступного року його вперше обрали кошовим отаманом.

Під  час  російсько-турецької  війни  Калнишевський  проявив  себе  талановитим  полководцем  та  керівником  козацтва, а  у  1773  році  кошовому  отаману  надали  звання  генерал-лейтенанта. Після зруйнування в 1775 році царськими військами Січі, Петро Калнишевський був заарештований і засланий в Соловецький монастир на північ Росії. Тут в суворих умовах ув’язнення він провів понад 25 років. Камера, розміром менше, ніж 3 на 2 метри, знаходилася в сирому напівпідвальному приміщенні. Світла в темницю надходило мало, а маленьке віконце дивилося на монастирське кладовище. Режим утримання під вартою був доволі суворий. Калнишевського виводили з камери до церкви тричі на рік: на Великдень, Різдво і Преображення, але не дозволяли спілкуватись з людьми.

У квітні 1801 року указом Олександра І, Петро Калнишевський був звільнений з монастирської тюрми. . За роки ув’язнення, він втратив зір, у нього відросла довга борода і волосся. Однак Петро не знімав свого козацького одягу, що до того часу перетворився на лохміття. Після звільнення тепер вже за власним бажанням залишився у монастирі, де й помер на 113 році життя.