10 жовтня 1889 року народився Михайло Опанасович Драй-Хмара – український поет, літературознавець, поліглот (знав 19 мов) та перекладач, жертва сталінського терору.

Михайло Опанасович Драй-Хмара народився 10 жовтня 1889 року у козацькій родині в селі Малі Канівці на Золотонощині (нині – Чорнобаївський район Черкаської області). Рано залишився без матері. Початкову освіту здобув у Золотоноші, потім – чотири класи Черкаської гімназії. Блискучі знання дали змогу перемогти у конкурсному іспиті до престижної Колегії Павла Галагана у Києві. Під час навчання виявив схильність до філологічних наук, опанував французьку, німецьку, латинську й грецьку мови.

У 1910-15рр. навчається на історико-філологічному факультеті Київського університету. 1912 року за відрядженням Київського відділу Слов’янського Товариства їде за кордон, де збирає матеріали про хорватського письменника А. Качіча-Міошича. Михайло Драй-Хмара працює у бібліотеках та архівах Львова, Будапешта, Загреба, Бєлграда, Бухареста. За цінну наукову роботу отримує золоту медаль Товариства. Закінчивши університет, починає готуватися до професури, однак закінчувати цю підготовку доводиться в Петербурзі, адже у зв’язку з першою світовою війною університет евакуйовано до Саратова. Після заснування урядом УНР університету в Кам’янці-Подільському, молодий учений, прагнучи активно включитися в процес відродження й становлення молодої держави, повертається на батьківщину й стає професором славістики нового університету.

Блискуче знання західноєвропейської літератури мало вплив на формування Драй-Хмари як поета. Він належить до групи “неокласиків”. Робить вагомий внесок у підготовку антології французької поезії. Михайло Драй-Хмара знав 19 мов. Це майже всі слов’янські: українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська. Знав низку давніх мов — старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит. Знав також новітні європейські мови — румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська.

«Жах середньовіччя, тьми і гніту», про який Михайло Драй-Хмара писав у сонеті «Кам’янець», дістав поета в Києві 21 березня 1933, коли його безпідставно заарештували та нахабно звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації у Кам’янецькому університеті. Однак слідству забракло доказів — і 11 травня 1933 ученого випустили, а 16 липня 1934 справу припинили та звільнили Михайла Панасовича під підписки про невиїзд. Але ні влаштуватися десь на роботу, ні щось надрукувати професор вже не міг. Другий арешт (6 вересня 1935) і заслання на Колиму на 5 років не забарилися. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не наговорив ні на себе, ні на товаришів.

З 17 квітня до 30 травня 1938 року поет перебуває в таборі Ортукан, де, за даними очевидців, було зібрано в’язнів, призначених для знищення. Під час перебування в таборі був змушений працювати на шахті або вимивати золото в крижаній воді. Спецпостановою УНКВС по Дальбуду (Колима) від 27 травня 1938 року йому додають ще 10 років за участь в антирадянській організації й антирадянську пропаганду. Помер М.Драй-Хмара 19 січня 1939 року “від ослаблення серцевої діяльності”, як вказано в документах. За іншою версією, у квітні 1939 року письменник добровільно зглосився стати на місце смертника під час чергового “вибіркового” розстрілу кожного п’ятого, рятуючи тим самим життя молодої людини.

І знов обвугленими сірниками
на сірих мурах сірі дні значу,
і без кінця топчу тюремний камінь
і туги напиваюсь досхочу.

Напившись, запрягаю коні в шори
і доганяю молоді літа,
лечу в далекі голубі простори,
де розцвітала юність золота.

– Вернітеся, – благаю, – хоч у гості!
– Не вернемось, – гукнуло з далині.
Я на калиновім заплакав мості…
І знов побачив мури ці сумні,

і клаптик неба, розп’ятий на ґратах,
і нездріманне око у вовчку…
Ні, ні, на вороних уже не грати:
я в кам’янім, у кам’янім мішку.