Після поразки Української національної революції у 1917-1921 роках в Німеччину прибула значна кількість українських емігрантів. Це були представники політичних партій та організацій, інтелігенція і військові. Усі вони були противниками більшовиків, що захопили Україну, й тому докладали максимальних зусиль для продовження боротьби навіть в еміграції, представляючи Україну світовій спільноті та розповідаючи про червоних окупантів на міжнародній арені. Одним з важливих центрів наукової та, фактично, політичної думки став Український науковий інститут в Берліні.

Український науковий інститут (УНІ) в Берліні – це наукова установа, заснована у 1926 році за підтримки міністра рейхсверу генерала В. Гренера з ініціативи гетьмана П. Скоропадського. Метою інституту було поширення знань та інформації про Україну, відомостей про український народ та проблеми української державності. Майже протягом двох десятиліть (з листопада 1926 по квітень 1945 рр.) УНІ у Берліні відігравав роль авторитетного наукового закладу української еміграції. Інститут існував як філія Берлінського Фрідріх-Вільгельм університету. На урочистому відкритті цього навчального закладу в якості запрошених були присутні представники німецьких міністерств освіти та науки, адміністрації Фрідріх-Вільгельмського університету, багато діячів української громади та студентства. З привітальним словом на честь відкриття Українського наукового інституту та рефератом на тему «Історія взаємин України і Німеччини від найдавніших віків княжої доби по нинішній день» виступив його перший директор – відомий український політик, вчений і історик Д. Дорошенко. У своїй відповідній промові німецький професор Вільденбанд наголосив, що відкриття інституту є святом культур двох народів – українського та німецького. Згідно статуту УНІ мав сприяти дослідженню минулого та сучасного українського народу, встановленню та зміцненню зв’язків між українськими та західноєвропейськими, головним чином з німецькими науковими колами та закладами, знайомити їх з досягненнями українських вчених, опікуватися українською молоддю, що перебувала у Німеччині.

З 1931 року через економічну кризу УНІ отримував кошти з бюджету міністерства освіти Німеччини і діяв як державна установа. В інституті було створено чотири науково-дослідні кафедри: української історії, яку очолював Д. Дорошенко, історії української державності — В. Липинський, духовної культури — І. Мірчук, історії матеріальної культури — В. Залозецький. Діяльність Українського наукового інституту була різноплановою: науково-дослідницька, педагогічна, науково-інформаційна, видавнича тощо. Найбільш плідною була науково-дослідницька діяльність. Наукові досягнення співробітників інституту, як правило, оприлюднювалися, вони виступали з доповідями і рефератами перед аудиторією або в самому інституті, або в берлінському Фрідріх-Вільгельм університеті. Крім того, в інституті практикувалися виступи з доповідями німецькою мовою.

Починаючи з 1930-х років, інститут намагався поширювати знання про Україну, її соціальне та політичне становище у Європі. Важливе місце в на уковій діяльності інституту займала участь його науковців у міжнародних конференціях, симпозіумах, конгрессах. Керівництво інституту організовувало проведення регулярних курсів та лекцій з українознавства, української історії, виставки, виступи у пресі. Інститут видавав окремі томи наукових праць та інформаційних матеріалів, брошури, наукові доповіді, посібники і підручники з української історії (нім. мовою), української мови, а також словники. При УНІ діяла бібліотека, яка мала велику збірку наукової літератури (близько 35 тисяч томів). З 1938 до 1946 рр. виходили «Вісті Українського наукового інституту у Берліні» за редакторством З. Кузеля. Чимало було зроблено Українським науковим інститутом для підготовки молодих наукових кадрів. Інститут утримував у Берліні гуртожиток для українських студентів й практикував надання стипендій молодим українцям, що студіювали у німецьких вищих навчальних закладах, а також тим, хто готувався в інституті до наукової діяльності.

Український науковий інститут у Берліні проіснував до весни 1945 року, коли від попадання бомби будинок інституту був ущент зруйнований. Проте пам’ять про його науково-дослідницьку та освітню діяльність назавжди залишиться яскравою сторінкою в історії української науки та освіти.