1 листопада 1918 року розпочався Листопадовий Чин – українське повстання, організоване Українською Національною Радою, метою якого було силами Українських Січових Стрільців створити власну державу на українських етнічних землях, що перебували у складі Австро-Угорської Імперії.

16 жовтня 1918 року, імператор Австрії Карл І, останній правитель династії Габсбургів, в надії зберегти державність оприлюднив маніфест, згідно з яким Австрія проголошувалася федеративною державою, а її народи отримували право на державність. Після цього українці на західноукраїнських землях перейшли до активних дій зі створення власної держави. Для формування власних органів влади 18 жовтня у Львові відбулось зібрання за участю послів австрійського парламенту, Галицького та Буковинського сеймів, єпископату, представників політичних партій, організацій і товариств з етнічних українських земель, що входили до Австро-Угорщини, яке сформувало Українську Національну Раду (УНРаду).

31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії, яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К.Гуйн відповів категоричною відмовою. Після цього стало зрозумілим, що мирним шляхом здобути незалежність не вийде, тому було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. о 4 годині почалося повстання, в якому брало участь близько 1500 бійців. Частини Українських Січових Стрільців під проводом сотника Дмитра Вітовського зайняли найважливіші урядові установи у Львові. До ранку були зайняті всі стратегічно важливі об’єкти: військові казарми, телеграф, пошта, буди¬нок сейму, поліцейське управління та банки. Також, підрозділи УСС зайняли Станіславів, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав й інші населені пункти, створивши державу з площею близько 70 тис.км2.

Проте, вже надвечір поляки, які складали на той час близько 2/3 населення міста, стали організовувати спротив щойно встановленій українській владі. Того ж дня було утворено польські загони самооборони, які разом з військовими почали спробу відвоювати місто. Вуличні бої велись за кожну вулицю та кожен будинок. Так розпочалась Польсько-Українська війна. Битва за Львів тривала до 22 листопада та завершилась поразкою українських сил. У боях за Львів українці втратили загиблими 250 вояків, близько 500 дістали поранення. Поляки —277 загиблими, 910 бійців було поранено.

Однією з причин поразки стала відсутність підкріплення, що мало надійти з Києва. Близько 3000 січових стрільців, не зважаючи на накази Гетьмана Скоропадського, не вирушили на Львів, а залишались у місцях дислокації під Білою Церквою, бо саме в цей час вже готувалось повстання проти самого Скоропадського, основою якого вони мали стати.